Іноді так хочеться відчувати себе лише лялькою, яка нічього не відчуває і мовчки робить те, що їй наказує життя...
Я барахталась у багні до останього подиху, але закони життя виявилися сильнішими за мої інстинкти самозбереження, щож... тепер я можу спинитися, і с дурнуватою посмішкою сказати собі "я щаслива"...
Але що не дає покою моєму бідолашному сердцю? Нащо мій демон саме тепер, коли я майже про нього забула, знову нагадує про себе, нащо він так підступно закрадається до мене у сни, нащо його аромат переслідує мене на вулиці, нащо посмішка вимальовується на чужих вустах?..
Я тебе ненавиджу, я хочу забути про твоє існування... досить з мене цих ігор, залиш мене у спокої... не зачипай моє щастя, воно належить лише мені!